Лікарські трави початкова літера К продовження

Капуста городня

Капуста городня — Brassica oleraceae L.
Як виглядає? Дворічна овочева рослина з родини капустяних (Brassicaceae), містить 16 вільних амінокислот, наприклад триптофан, лізин, метіонін, тирозин, гістамін та інші. Вона багата на вітаміни А, В1, В6, С (аскорбіген), Р, К, солі калію, фосфору, мікроелементи — кобальт, мідь, цинк, магній; цукри, жири, ензими (лактоза, протеаза, ліпаза), на ростові й гормональні речовини, фітонциди.
Коли застосовують?? Сирий щойно відтиснений теплий сік, вжитий по півсклянки тричі на день протягом 3—4 тижнів, при авітамінозах, виразковій хворобі шлунка й дванадцятипалої кишки посилює апетит і виділення травних соків при гастритах з недостатньою секреторною функцією шлунка, при колітах; при жовтяниці, хворобах селезінки; при водянці (діє сечогінно), подагрі, запорах. Сік з цукром діє, як відхаркувальний, антисептичний і протизапальний засіб, переварений з цукром — для протвереження, а в суміші з відваром з насіння капусти — при безсонні. Насіння капусти діє глистогінно.
Листки капусти, зварені на молоці і змішані з висівками, кладуть як припарку при золотусі, мокрій екземі; подрібнені сирі капустяні листки, змішані з яєчним білком, кладуть на гнійні рани, хронічні виразки й опіки. Сирим соком виводять бородавки, розбавленим водою полощуть рот при ангінах. В капусті міститься тартронова кислота, яка запобігає ожирінню.

Карагана дерев'яниста

Карагана дерев'яниста - Caragana arborescens (жовта акація, чилига; родина Бобових (Fabaceae);
карагана древовидная
Як виглядає? Це дерево чи кущ знають усі: огорожі, палісадники, бордюри і просто вільно зростаючі рослини — усе це жовта акація, яка сховалась під назвою карагана дерев'яниста.
Висота рослини — 3-7 м. Листки карагани на опушених черешках, складаються з 5-8 пар овальних світло-зелених листочків. Квітки жовті, по 2-5 у пазухах листків. Цвіте у травні-червні.
Де росте? Росте у розріджених лісах, на узліссях і схилах, кам'янистих осипах, частіше у Сибіру (Алтай, Гірська Шорія). Широко використовується в озелененні у Європейській частині Росії та Україні, у населених пунктах і лісових посадках
Що й коли збирають? Незрілі плоди карагани їстівні. Вони містять білки (понад 19%), жири (до 8%), вуглеводи (32%). Листки багаті на вітамін Є (до 400 мг%), а особливо на каротин (провітамін А), тому їх можна використовувати для приготування вітамінних концентратів. Мелене підсмажене насіння рослини — непоганий сурогат кави.
Проте основна цінність карагани у тому, що вона — один з найкращих медоносів. Найбільше нектару квітки виділяють у роки з пізньою весною. Медова продуктивність заростей досягає 350 кг з 1 гектара. Виділення нектару часом настільки велике, що бджолині сім'ї за один день можуть заготовити 10-12, а за весь період цвітіння — до 60 кг меду.
Мед жовтої акації світлий, приємний на смак, кристалізується у білу масу, яка на вигляд нагадує свиняче сало. На Алтаї карагана — рослина так званого головного медозбору.

Картопля їстивна

Картопля їстивна — Solanum tuberosum L. Родина Пасльонові — Solanaceae
Як виглядає? Однорічна трав'яниста рослина, 50—100 см заввишки, з повзкими підземними пагонами, які утворюють бульби. Надземні стебла галузисті, пухнасті від притиснутих до стебла волосків. Листки переривчасто-непарпоперисторозсічені, з 7—11 більшими й меншими листочками, яйцевидні, загострені, з не-рівнобоковою основою, зверху голі, знизу пухнасті. Квітки зібрані на верхівці у волотисті суцвіття, віночок колесовидний, білий, червонуватий, фіолетовий або синюватий. Плід — куляста зелена ягода 1,5—2 см в поперечнику. Цвіте в червні — липні.
Де росте? Культивують по есій території України. Висаджують як польову культуру. Продукт харчування, популярний у кожнім домі протягом майже цілого року. Походить з Південної Америки.
Що й коли збирають? Восени, бульби червоних сортів.
Коли застосовують? Як дієтичний засіб. Картопля має в собі багато органічних і неорганічних сполук, і закладені вони в ній у щонайкорисніших для людського організму пропорціях; крім вуглеводнів (крохмалю), білкових речовин і різних солей — кальцію, фосфору, заліза, натрію, калію, хлору,— в картоплі є необхідні для людини вітаміни — А, В, В1 В2, B6, С, D, Р і РР, фолієва кислота, багато ферментів і органічних кислот, є там і мікроелементи, такі, як марганець, мідь, кобальт, нікель, йод та інші, які хоч і містяться тут в дуже малій кількості, проте відіграють важливу роль в обміні речовин. Отруйний у великих концентраціях глікоалкалоїд соланін (в квітках, ростках і позеленілих ділянках бульб, 1500—3500 мг%), в малих концентраціях — 6—40 мг% — корисно впливає на функцію шлунка і кишок. Білки картоплі мають у собі 14 амінокислот з 20, необхідних для побудови клітин нашого тіла. З того часу як у Європі розповсюдилося вирощування картоплі, зникли тут епідемії цинги, які колись забирали багато життів; харчування картоплею покрило майже 50% потреби організму в вітаміні С.
Як лікувальний засіб картоплю вживають при виразках шлунка і дванадцятипалої кишки, а саме: сирий сік з червоних сортів. Добре вимиті і витерті досуха бульби, без ростків і позеленілих ділянок, разом з лушпайками труть на тертці або перемелюють на м'ясорубці і сік з крохмалем відтискають через марлю в два шари. Сирий сік п'ють по ½ — 1/3 склянки (100 мл) тричі на день: натщесерце, перед обідом і перед вечерею, протягом 2—3 тижнів. Після тижневої перерви курс лікування повторюють. Всього на курс потрібно 5—15 л сирого соку. При цьому дотримуються щадної дієти; медикаментозне лікування і фізіотерапевтичні процедури на той час припиняють. Хворим на виразкову хворобу рекомендують (для профілактики) восени і навесні (від половини вересня до половини листопада і від половини березня до половини квітня) вживати протягом 2 тижнів сирий сік (можна в наполовину меншій дозі) — зникають болі, відрижка, печія, нудота, нормалізується кислотність шлунка, хворі набувають у вазі, в них зникають запори і здуття кишок. Лікування сирим картопляним соком не спричинює побічних реакцій у організмі (ацетилхолін зменшує головні болі). Компресами з перетертої сирої картоплі лікують імпетігінозну екзему (гноячкову), піодермію, дерматити, опіки. Печену несолену картоплю вводять у раціон хворих на ниркові і серцево-судинні захворювання з набряками (калій діє сечогінно). Вдихають пару гарячої вареної картоплі при захворюваннях дихальних шляхів.

Каперці трав'янисті

Каперці трав'янисті - Capparis herbacea(каперці колючі; каперсы колючие)
Як виглядає? Напівкущова рослина родини каперцевих. Стебла голі або негусто опушені, сланкі, до 1,5 м завдовжки. Листки чергові, короткочерешкові, цілісні, еліптичні або овальні, на верхівці загострені, з прилистками у вигляді коротких прямих або зігнутих шипів. Квітки великі (5—7 см у діаметрі), білі або блідо-рожеві, чотиричленні, з численними тичинками, пазушні, одиничні, на довгих (5—6 см завдовжки) ніжках. Плід — ягодоподібний, м'ясистий. Цвітуть у травні — жовтні. Плоди достигають у червні — жовтні.
Де росте? Каперці трав'янисті ростуть у Криму на сухих кам'янистих схилах і приморських галечниках.
Що й коли збирають? Для лікарських потреб використовують стиглі плоди і кору коренів. З викопаного восени коріння здирають кору і сушать. Пуп'янки квіток, верхівки пагонів з бутонами, молоді плоди, мариновані в оцті, вживають під назвою «каперси» як приправу до їжі.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Плоди каперців містять тіоглікозиди, стероїдні сапоніни, рутин, аскорбінову кислоту (23—57 мг %), цукри (до 12%), фермент мірозин, червоний барвник, ефірну і жирну олію та йод; у квітках і бутонах є сапоніни, рутин (до 0,32%), кверцетин, аскорбінова кислота (до 150 мг %) і барвник. У коренях є глікозид капаридин.
Коли застосовують? У народній медицині каперці трав'янисті (особливо свіжі частини рослини) відомі своїми в'яжучими, діуретичними, антисептичними та аналгетичними властивостями. Свіжу кору коренів або свіже листя жують при зубному болю, свіжу потовчену кору коренів прикладають до гнійних виразок. Плоди вживають при зубному болю, хворобах ясен і щитовидної залози та при геморої. В клінічних умовах одержано позитивні результати при лікуванні хвороб щитовидної залози консервованим соком із стиглих плодів каперців. Відвар з висушеної кори коренів приймають усередину при іпохондрії, істеричних припадках, паралічах, простудних і ревматичних ломотах, при жовтяниці й хворобах селезінки. Експериментальними спостереженнями встановлено, що відвар і спиртова настойка коріння каперців прискорюють процес згортання крові.
Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — відвар із висушеної кори коренів (2 чайні ложки сировини на 200 мл окропу) по 1 столовій ложці 3—4 рази на день.

Каштан кінський (звичайний)

Як виглядає? Дерево до 30 м высотой с широкой и густой кроной и темно-бурой корой. Листья супротивные, черешковые, пальчато-сложные, средний листочек больше других. Цветки белые, неправильные. Венчик из 4—5 листьев (два верхних — более крупные и отогнутые). Чашечка колокольчатая, тычинок 5—7, пестик с верхней трехгнездной завязью. Соцветие — прямостоячая пирамидальная метелка. Плод — округлая коробочка, усаженная шипами. Семена крупные, бурые. Цветет в мае—июне, плодоносит в сентябре—октябре.
Де росте? В России разводится на юге и в средней полосе европейской части, на Кавказе и в Средней Азии как декоративная культура.
Що й коли збирають? Лекарственным сырьем является кора; в народной медицине — цветки, кожура и семена.
Сбор цветков производят в мае—июне; коры — ранней весной, семян — по созревании. Цветки употребляются как в свежем, так и в сушеном виде, семена — в свежем.
Кора ветвей содержит гликозиды: эскулин, фраксин, тиглиновую кислоту, дубильные вещества и жирное масло.
В цветках найдены флавоноиды — кверцитрин, изо-кверцитрин, кверцетин; гликозид — кемпферол, рутин и пектиновые вещества.
В семенах содержатся флавоноиды — спиреозид, кверцетин, кемпферол, сапонин — эсцин, дубильные вещества, крахмал.
Основное действие каштана связывают с наличием в нем веществ, повышающих стойкость кровеносных сосудов-капилляров. Они препятствуют образованию тромбов в кровеносных сосудах, понижают вязкость крови, улучшают обмен веществ в тканях и прежде всего обмен холестерина, оказывают тонизирующее действие, способствуют противовоспалительным процессам, плоды — при пояснично-крестцовом радикулите.
Коли застосовують? В медицине используется экстракт из конского каштана (веностазин), который применяется внутрь каплями для предупреждения тромбообразования, при геморрое, тромбофлебитах, варикозном расширении вен, при атеросклерозе. Лечебное действие связано с тем, что содержащиеся в растении эскулин и фраксин приближаются по характеру действия на организм к дикумарину, уступая ему в активности.
В народной медицине настой из цветов и коры каштана применяют для лечения заболеваний желчного пузыря и воспалительных заболеваний кишечника. Отвар цветов или их настойку на водке принимают при заболеваниях сердца; пьют при заболевании.печени, белокровии, одышке, туберкулезе легких, гастрите, при заболеваниях, вызванных поднятием тяжести, ревматизме; настойкой цветков на водке натираются при ревматизме; настойкой на спирту — при суставном ревматизме; отвар семян пьют, настойкой на водке натираются при ревматизме; настойкой на спирту свежих цветков и листьев натираются при ревматизме; отвар листьев пьют при маточных, геморройных кровотечениях.
Применение
Настойка 30%-я; по 20 капель 3 раза в день (при атеросклерозе).
Настой: 100 г на 2 л; для сидячих ванн (при геморрое). Настой на 40°-м спирте измельченных плодов: 20 г на 200 мл; настаивается 7—12 дней, по 20—30 капель 3 раза в день. Применяется 15—20 дней курсами. Эффект наступает не сразу.
Отвар на кожуры семян: 5 г на стакан горячей воды, кипятят 15 минут и пьют по 1 ст. ложке 3 раза в день.
Сок из свежих цветков пьют по 20—25 капель 3 раза в день.
Плоды размалывают, смешивают с камфарным маслом и свиным салом (несоленым), взятыми поровну намазывают тонким слоем на марлю, прикладывают к больному месту.

Каштан їстівний

Каштан їстівний - Castanea sativa(каштан посівний; Pодина Букових (Fagaceae);каштан посевной
Як виглядає? Каштан їстівний — дерево заввишки до 40 м і діаметром стовбура 1,5-2 м. Крона рослини яйцеподібна чи овальна. У густих насадженнях стовбури прямі й тонкі, па відкритій місцевості дерева невисокі, з густою шатропо-дібною кроною. Кора зрілого дерева — темно-коричнева, з поперечними тріщинами. Листки гострозубчасті, вузьколанцетні, шкірясті, знизу густоповстяні, спірально розташовані. Квітки одностатеві: чоловічі — білі, з 8-12 тичинками, у складних сережках, жіночі — по 1-7 у спільній обгортці. Цвіте каштан після розпускання листків. Плодоносить з 5-10 років, у заростях — з 40-50 років, живе до 500-1000 (інколи до 3000) років.
Де росте? У Росії росте на Чорноморському узбережжі Кавказу, переважно па затінених схилах, основна порода так званих колхідських лісів, є у Дагестані. Культивують каштан і на півдні Європейської частини Росії. Теплолюбна, гірська порода, звичайна для приморського клімату, але любить затінені місця. Зростає переважно на родючих та вологих землях.
Не переносить вапнякових, сухих та заболочених Грунтів. Росте зазвичай з буком, дубом, грабом, вільхою, ясенем і європейською ялицею.
Що й коли збирають? Горіхи вживають у їжу сирими та смаженими. Врожайність 70-80-річних дерев — до 1-3 т плодів з 1 гектара насаджень.
Деревина їстівного каштана дуже міцна, стійка до гниття, мало розтріскується. Її застосовують у кораблебудуванні, меблевій промисловості, для виготовлення музичних інструментів, токарних виробів. Усі частини рослини містять дубильні речовини (від 6 до 14%), їх використовують для дубіння найкращих сортів шкіри.
Бджоли збирають з чоловічих квіток пилок, а з жіночих — багато нектару. Бджолині сім'ї можуть зібрати за день з квітучого каштана до 6 кг меду, а медова продуктивність рослини досягає 250 кг з 1 гектара. Мед невисокої якості, темно-коричневий, рідкуватий, інколи гірчить.

Квасениця звичайна

Квасениця звичайна - Oxalis acetosella(заячий квас, заячий щавель, заяча капуста (не плутати з очитком великим (їдким)); Pодина Квасеницевих (Oxalidaceae); кислица обыкновенная
Як виглядає? Квасениця — багаторічна трав'яниста рослина, майже без стебла, з тонким повзучим кореневищем, на кінці якого розташовані квітконосні нагони заввишки 8—12 см. Листки квасениці довгочерешкові, трійчасті, з виїмкою (оберненосерцеподібні), нагадують листки конюшини. Квітки правильні, п'ятипелюсткові, білі, з рожевими жилками, ніжні. Цвіте рослина у травні. Найчастіше на квасеницю можна натрапити у старих ялинниках і тінистих місцях з кислою реакцією грунту.
Де росте? В Україні росте у лісових районах та па заході лісостепової зони у вологих мішаних і листяних лісах, серед чагарників.
Що й коли збирають? Як лікарський засіб свіжі, рідше сушені, листки та траву квасениці використовують тільки у народній медицині. Збирають рослину в період квітування.
Надземна частина містить аскорбінову кислоту (вітамін С) (до 150 мг%), каротин (провітамін А), рутин, органічні кислоти (щавлеву, яблучну та інші), а також їхні солі.
Коли застосовують? Застосовують рослину як протицинготний та протизапальний засіб, виявляє вона також антисептичні, сечогінні, жовчогінні й антигельмінтні (протиглисні) властивості. Корисна квасениця при атеросклерозі та порушеннях обміну речовин, поганому апетиті, розладах травлення, надмірних менструаціях. Допомагає при отруєнні солями важких металів. Свіжий сік рослини справляє терапевтичний ефект при раку губи і шлунка, при цьому місцеві аплікації поєднують із вживанням соку внутрішньо.
Подрібнені свіжі листки рослини додають у салати, супи як заміну щавлю, використовують як приправу до різноманітних страв. Особливо корисні ці добавки навесні, коли організм відчуває потребу у вітамінах і мінеральних солях.
Протипоказання. Слід уникати надмірного вживання квасениці, оскільки вона подразнює ниркову тканину. Безумовно, протипоказана вона людям, які страждають на сечокислий діатез.
Настій листків. 1 столову ложку свіжих подрібнених листків заливають 400 мл окропу. Настоюють 2 год., проціджують. Приймають по 1 столовій ложці 3-4 рази на день.
Настій листків (зовнішнє). Настій подвійної концентрації (2 столові ложки свіжих листків на 400 мл окропу). Для полоскань та примочок.

Квасоля звичайна

Квасоля звичайна — Phaseolus vulgaris L.
Як виглядає? Однорічна трав'яна культура з родини бобових (Fabaceae). Застосування мають не зовсім стиглі, зібрані восени, оплодні квасолі (без плодів), які містять інозит, фітостерол, алаптоїн, сахарозу, амінокислоти — аспарагін, тирозин, триптофан; геміцелюлози, моно-амінозі жирні кислоти, кремній, мідь, кобальт.
Коли застосовують? При гіпертонії в 1 л води кип'ятять протягом 3—4 годин 15—20 г подрібненого сухого лушпиння квасолі; п'ють відвар холодним по півсклянки 4—5 разів на день. При цукровому діабеті суміш по 20 г коренів лопуха, лушпиння квасолі й листків чорниці звичайної настоюють на 1 л води 12 годин, кип'ятять 5 хвилин, настоюють ще 1 годину і п'ють через півгодини після їди по 3/4 склянки 5 разів на день. При сечових каменях 1 столову ложку суміші стручків (лушпиння) квасолі, листків чорниці, трави деревію тисячолистого, квіток терну, трави хвоща і трави звіробою у співвідношенні 3:3:3:3:6:6 настоюють на 1 склянці холодної води 6 годин, доводять до кипіння, випивають склянку за кілька разів протягом дня.

Зрілі боби містять 24-27% білка, до 50% вуглеводів, 2% жиру, майже 20% розчинного кристалічного білка з групи глобулінів - фазеоліну, холестерин, лецитин, фермент протеазу, органічні та мінеральні кислоти, солі фосфору, калію, аскорбінову кислоту (вітамін С) вітаміни групи В та інші сполуки. Зелена стручкова квасоля багата на вітаміни С і B1 провітамін А (каротин). До складу білків квасолі входять незамінні амінокислоти: аргінін, лізин, метіонін, тирозин, триптофан.

Для лікарських потреб використовують сухе лушпиння (оплодні) рослини після повного дозрівання плодів. Застосовують його тільки у народній медицині.

Лушпиння багате на незамінні амінокислоти, крім них містить ще геміцелюлозу (45-50%), мікро- та макроелементи — кремній, мідь, кобальт і нікель.

Препарати з квасолевого лушпиння мають сечогінні, антибіотичні, протидерматозні та гіпоглікемічні (знижують рівень цукру в крові) властивості. Відвари лушпиння, інколи у поєднанні з іншими лікарськими травами, використовують для лікування гіпертонічної хвороби, ревматизму, хронічних дерматозів, запалення нирок і сечового міхура, неусклад-нених форм цукрового діабету і набряків, пов'язаних з нирковою та серцевою недостатністю.

За харчовою цінністю квасоля наближається до м'яса, її легко засвоює організм людини. Боби вживають в їжу у вареному вигляді — у супах та інших стравах, використовують як гарнір, роблять з них пюре (зазвичай з додаванням зелені). Квасоля сприяє виділенню шлункового соку і надзвичайно корисна як дієтичний продукт для хворих на гіпоацидний (зі зниженою кислотністю) гастрит. Пюре з варених бобів вживають при атеросклерозі та порушеннях серцевого ритму.

Квасоля — добрий медонос, але, на жаль, мало доступний для бджіл (через короткий хоботок комах). Зате джмелі збирають вершки з квіток. Бджолам дістаються залишки нектару, вже після того, як джмелі продірявлять квітку. Незважаючи на це квасоля забезпечує підтримуючий медозбір.

Відвар лушпиння. 20 г сухого лушпиння квасолі подрібнюють і кип'ятять в 1 л води на повільному вогні, поки об'єм рідини не зменшиться удвічі, проціджують. Отриманий відвар після охолодження п'ють протягом дня малими ковтками. При цукровому діабеті.

Кизил мужской

Кизил мужской (обыкновенный)
Як виглядає? Кустарник или деревце с буровато-зелеными ветвями, покрытыми эллиптическими и цельнокрайними, супротивными листьями, которые имеют по 3—5 боковых дуговидных жилок и не имеют прилистников. Цветки желтые, появляются раньше листьев, образуют мелкие зонтичные соцветия; строение цветков правильное. Чашка едва заметная, состоит из 4 зубчиков; лепестков и тычинок по 4; столбик 1. Плод — костянка — продолговатый, красный, сначала на вкус вяжущий, а затем кисло-сладкий. Цветет ранней весной.
Де росте? Распространен среди кустарников и светлых лесов, в особенности по сухим щебнистым склонам.
Коли застосовують? С лекарственной целью используются плоды. Они содержат пектины, витамин С, рутин и тенины.
Применяют плоды в народной медицине при желудочных кровоизлияниях и поносах в виде чая: 5—10 г сухих плодов на стакан кипятка, при поносах — по 1 стакану в день; при желудочных кровоизлияниях — по 1 стакану 3 раза в день.
Полезен кизил больным гастритом и язвенной болезнью с пониженной кислотностью, особенно настоянный 5—6 часов в виде чая, по 1 стакану в. день.

Кизильник чорноплодий

Кизильник чорноплодий - Cotoneaster melanocarpa(кизильник черноплодный)
Як виглядає? Невеликий (80—200 см заввишки) кущ родини розових. Листки чергові, яйцевидні або еліптичні, цілокраї, на верхівці округлі, тупі; зверху темно-зелені, розсіяно-волосисті; зісподу — густо-білоповстисті. Квітки двостатеві, правильні, 5-пелюсткові, по 5—15 у китице- або щитковидних суцвіттях; пелюстки округлі, 3—4 мм завдовжки, білі, наприкінці цвітіння блідо-рожеві. Плоди несправжні (яблуковидні), яйцевиднокулясті, 6—7 мм у діаметрі, чорні, з білуватою поволокою. Цвіте у травні — червні.
Де росте? Кизильник чорноплодий росте розсіяно майже по всій території України (крім Криму) на кам'янистих схилах, серед чагарників.
Що й коли збирають? Для лікарських потреб використовують траву (пагінці разом з листям) і плоди. Заготовляють траву під час цвітіння рослини. Плоди вживають свіжими.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Листя рослини містить флавоноїди, глікозид, аскорбінову кислоту (230—250 мг %). У плодах є алкалоїди, кумарини, флавоноїди, аскорбінова кислота (50 мг %).
Коли застосовують? Кизильник чорноплодий має діуретичні, жовчогінні і в'яжучі властивості. У народі настій трави вживають при водянці, жовтяниці й проносах різного походження. Плоди їдять для покращення обміну речовин.
Лікарські форми і застосування. Внутрішньо — настій трави (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу, настоюють 1—2 години, проціджують) по чверті склянки 3—4 рази на добу.

Кипарис вічнозелений

Кипарис вічнозелений - Cupressus sempervirens(кипарис вечнозелёный)
Як виглядає? Однодомна вічнозелена голонасінна деревна рослина родини кипарисових, з пірамідальною або розлогою кроною, до 30 м заввишки. Листки лусковидні, перехреснопарні, темно- або ясно-зелені, інколи з синюватим відтінком (на молодих екземплярах — голчасті). Мікростробіли (чоловічі шишки) дрібні, видовжені, з 2—6 мікроспорангіями на нижньому боці лусок, одиничні, на кінцях пагонів. Жіночі шишки великі (до 3 см завдовжки), майже кулясті, біля основи приплюснуті, сірі або сірувато-коричневі, блискучі, дерев'янисті, достигають на другий рік, складаються з 4—6 пар щитковидних багатогранних лусок з обов'язковим шипиком.
Де росте? Батьківщина кипариса вічнозеленого — Північний Іран, Мала Азія, острови Егейського моря, Кріт і Кіпр. У Криму його вирощують як декоративну рослину.
Що й коли збирають? З лікувальною метою використовують повністю достиглі шишки.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Кипарис вічнозелений містить 0,2—0,5% ефірної олії, основними компонентами якої є а-пінен (22—55 %), й-3-карен (12—32%), лимонне (3—5%), терпінолен (1,5—6%), В-пінен (1,5—5%) і камфен (0,5—4%).
Фармакологічні властивості і використання. В зелених насадженнях Криму кипарис вічнозелений виконує естетичну, санітарну та гігієнічну функції, збагачує повітря біологічно активними речовинами. Леткі фітонциди кипариса знезаражують повітря від шкідливих мікроорганізмів (на 40—56%), особливо від збудників запальних захворювань дихальних шляхів, виявляють позитивну терапевтичну дію на хворих з хронічними неспецифічними захворюваннями легень. Ароматерапія вдало доповнюється елементами рефлекторної естетотерапії за рахунок краси самих рослин, незвичайної форми листя і гами кольорів, які благотворно впливають на центральну і вегетативну нервові системи. Поєднання високих декоративних якостей з антимікробною активністю летких виділень робить цю рослину невід'ємною належністю зелених насаджень знаменитих приморських здравниць Криму. Відвар шишок використовують у народній медицині для місцевих ванн при подагрі.
Коли застосовують? Зовнішньо — беруть третину відра шишок, доливають доверху водою, кип'ятять 15—20 хвилин, охолоджують до температури 30—40° і використовують для місцевих ванн при подагрі (процедуру закінчують, коли температура відвару стане кімнатною).

Кипрей узколистый

Кипрей узколистый (иван-чай)
Як виглядає? Красивое цветущее растение из семейства кипрейных, высотой до 150 см, с лилово-пурпурными, иногда розоватыми цветами, собранными в высокие кисти. Цветки кипрея состоят из четырех сросшихся чашелистников и четырех свободных лепестков, восьми тычинок и отогнутого вниз пестика. Листья ланцетные, некрупные. Плод — коробочка в виде узкого длинного стручка с многочисленными пушистыми семенами.
Де росте? Растет на порубках, лесных гарях, по сырым еловым и сосновым лесам, по насыпям.
Що й коли збирають? Лекарственным сырьем являются цветущие верхушки растения, листья. В народной медицине настой кипрея употребляют от головной боли, при нарушении обмена веществ и язве желудка (заваривают цветущие верхушки и пьют как чай). Порошком листьев присыпают раны, а отвар листьев пьют при золотухе, желудочных заболеваниях и как снотворное, при воспалении уха, горла и носа.
Установлено седативное, противосудорожное действие растения, сходное с влиянием аминазина.
Молодые побеги кипрея употребляют отваренными, как спаржу. Корневища сладкие, их едят вареными и сырыми, на Кавказе из них делают муку, пекут хлеб, а также используют для приготовления спиртного напитка. Семена содержат до 45% масла, годного в пищу.
Отвар из листьев обладает сильным противовоспалительным действием, особенно при язвенной болезни.
10%-й настой или отвар из листьев используется как» эффективное болеутоляющее средство при всяких воспалениях слизистых оболочек.
Коли застосовують? Настой: 1 ст. ложку листьев (травы) настаивают 2 часа в стакане кипятка, пьют по 1 ст. ложке 3—4 раза в день.

Свежие измельченные листья, приложенные к ранам, способствуют быстрому их заживлению.

Китятки великі

Китятки великі - Polygala major(истод большой)
Як виглядає? Багаторічна трав'яниста рослина родини китяткових. Стебла численні, прості, підведені, густо облистнені, 40—50 см заввишки. Листки чергові, цілокраї, обернено яйцевидні до ланцетних або лінійних; нижні листки не зібрані в розетку, вони менші або такі самі, як верхні листки. Квітки двостатеві, неправильні, зібрані в багатоквіткові (до 30—50 квіток) верхівкові китиці; віночок рожевий, синій до фіолетового або білий, 14—15 мм завдовжки. Плід — сплюснута з боків двогнізда коробочка. Цвіте у травні — липні.
Де росте? Китятки великі трапляються в Криму на вапняках.
Що й коли збирають? Для виготовлення ліків використовують усю рослину (Herba Polygalae, синонім — Herba Amarellae). Збирають її на початку цвітіння разом з корінням. Сушать сировину на вільному повітрі (у затінку чи на сонці) або в приміщенні, яке добре провітрюється.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Рослина містить сапонінові речовини (сенегін, полігалову кислоту), глікозид гаультерин, таніни, жирну та ефірну олії.
Фармакологічні властивості і використання. Китятки великі використовують як ефективний відхаркувальний засіб при гострих і хронічних захворюваннях легень і верхніх дихальних шляхів (ларингіт, бронхіт, бронхіальна астма, туберкульоз, емфізема та запалення легень). Крім того, рослину використовують при відсутності апетиту, катарі шлунково-кишкового тракту, при слизистих проносах з виділенням слизу і як засіб, що сприяє збільшенню кількості молока у жінок-годувальниць. Як зовнішній засіб китятки використовують для лікування наривів та екземи.
Коли застосовують? Внутрішньо — настій (1 чайна ложка сировини на 400 мл окропу, настояти 2 години, процідити) по півсклянки 4 рази на день до їди.
Зовнішньо — одержану після проціджування настою кашкоподібну масу використовують для припарок. Препарати китяток великих не токсичні, без побічної дії.

Китятки гіркуваті

Китятки гіркуваті - Polygala amarella(истод горьковатый)
Як виглядає? Багаторічна трав'яниста рослина родини китяткових. Стебло біля самої основи розгалужене, з висхідними гілками, 5—20 см заввишки. Листки чергові, прості, цілокраї; приземні листки трохи більші, обернено яйцевидні, тупі, зібрані розеткою; стеблові — довгасті, гоструваті, біля основи клиноподібно звужені. Квітки двостатеві, неправильні, на коротких квітконіжках, блакитні або білі, 3,5—4 мм завдовжки, зібрані верхівковими китицями; при основі квітконіжок є 3 приквітки, з яких середній довший за два бокові. Плід — обернено яйцевидна сплюснута коробочка. Цвітуть у травні — червні.
Де росте? Китятки гіркуваті ростуть на Поліссі й зрідка в північній частині Лісостепу на вологих і вогкуватих луках, болотяних місцях і торфовищах.
Що й коли збирають? Для виготовлення ліків використовують усю рослину (Herba Polygalae, синонім — Herba Amarellae). Збирають її на початку цвітіння разом з корінням. Сушать сировину на вільному повітрі (у затінку чи на сонці) або в приміщенні, яке добре провітрюється.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Рослина містить сапонінові речовини (сенегін, полігалову кислоту), глікозид гаультерин, таніни, жирну та ефірну олії.
Фармакологічні властивості і використання. Китятки гіркуваті використовують як ефективний відхаркувальний засіб при гострих і хронічних захворюваннях легень і верхніх дихальних шляхів (ларингіт, бронхіт, бронхіальна астма, туберкульоз, емфізема та запалення легень). Крім того, рослину використовують при відсутності апетиту, катарі шлунково-кишкового тракту, при слизистих проносах з виділенням слизу і як засіб, що сприяє збільшенню кількості молока у жінок-годувальниць. Як зовнішній засіб китятки використовують для лікування наривів та екземи.
Коли застосовують? Внутрішньо — настій (1 чайна ложка сировини на 400 мл окропу, настояти 2 години, процідити) по півсклянки 4 рази на день до їди.
Зовнішньо — одержану після проціджування настою кашкоподібну масу використовують для припарок. Препарати китяток гіркуватих не токсичні, без побічної дії.

На початок сторінки.

<<< Попередня сторінка | Наступна сторінка >>>

Меню сайту

Форма входу

Пошук

Наше опитування

Статистика

Хто онлайн

Онлайн всього: 1

Гостей: 1

Користувачів: 0

Веб-посилання

Сокирянські новини