Лікарські трави початкова літера К

Каланхое перисте

Каланхое перисте - Kalanchoe pinnata
Як виглядає?Багаторічна трав'яниста вічнозелена сукулентна рослина родини товстолистих. Стебло міцне, м'ясисте, 50—150 см заввишки, при основі часто дерев'яніє. Листки супротивні, короткочерешкові, соковиті, товсті, ясно-зелені, з червонуватим відтінком; нижні — прості, еліптичні або яйцевидні, зарубчасто-зубчасті, верхні складні, непарноперисті, з 3—5 листочками. Квітки двостатеві, трубчасті, зеленаво-біло-рожеві, прямостоячі, зібрані в верхівкове волотисте суцвіття. Плід — листянка. В умовах кімнатної культури цвіте тривалий час.
Де росте? Батьківщина каланхое перистого — тропічна Африка, Мадагаскар, острови Зеленого Мису, острів Реюньйон, Коморські острови. В Україні каланхое розводять як кімнатну декоративну рослину. В умовах польової культури каланхое вирощують в Аджарії.
Сировина. У медичній практиці використовують сік рослини. Для одержання його використовують свіже листя разом з трав'янистою частиною стебел. Перед переробкою сировину витримують 7 діб (але не більше) у темному місці при температурі 5—10°.
Хімічний склад. У надземній частині рослини є полісахариди, флавоноїди, катехіни, дубильні речовини, органічні кислоти (яблучна, щавлева, лимонна, ізолимонна, оцтова), ферменти (дегідраза яблучної кислоти, карбоксилаза щавлевої і оцтової кислот), аскорбінова кислота, макро- і мікроелементи (алюміній, магній, кальцій, мідь, силіцій, марганець, залізо).
Фармакологічні властивості і використання. Сік каланхое має антисептичні й протизапальні властивості, низьку токсичність, сприяє швидкому очищенню ран і виразок від некротичних тканин, прискорює їхню епітелізацію. Експериментальними дослідженнями виявлено здатність соку загоювати рани й термічні опіки, пригнічувати утворення грануляційної тканини в проліферативній фазі запалення, гальмувати розвиток ексудативної фази запалення, спричиненої різними речовинами. Препарати каланхое (сік і мазь) широко застосовують у хірургічній, стоматологічній, акушерсько-гінекологічній, офтальмологічній та отоларингологічній практиці. В хірургічній практиці сік каланхое застосовують для лікування довгонезагоюваних ран, трофічних виразок гомілки, при пролежнях, гнійних процесах, що супроводяться відмиранням тканин. Рани і виразки спочатку обробляють (туалет рани), потім на навколишню неушкоджену шкіру наносять тонкий шар вазеліну або фурацилінової мазі, зрошують рану або виразку соком, закривають 3—4 шарами марлі, змоченої цим соком, і накладають пов'язку, проводячи процедуру щодня, а пізніше — через день. У разі інфікованих ран і виразок, при наявності гнійних виділень до соку 5—7 днів додають антибіотик, до якого чутлива мікрофлора. При лікуванні фурункульозу, панариціїв, флегмон, абсцесів та інфікованих ран застосовують мазь каланхое в поєднанні з олією звіробою, Спочатку застосовують пов'язки з олією звіробою, яка має виражені бактеріостатичні властивості, а після затухання запального процесу й появи грануляцій використовують мазь каланхое, яка стимулює репаративні процеси. При лікуванні великої ерозивної поверхні застосовують мазь каланхое з фуразолідоном, У стоматології сік каланхое використовують у вигляді аплікацій або аерозольних інгаляцій при гінгівітах, пародонтозі 2 і 3-го ступенів та при афтозних стоматитах. В акушерсько-гінекологічній практиці препарати каланхое (сік і мазь) застосовують для лікування ран промежини, ерозії шийки матки, розривів при пологах, ендоцервіцитів та тріщин сосків у годуючих матерів. Соком каланхое лікують і ураження очей (кератити різного походження, травматичні ушкодження рогівки та опіки очей), хронічні тонзиліти, гнійні запалення вуха, риніт тощо. Ефективним є використання соку в комплексному лікуванні рожі, при тимпанопластиці. У народній медицині сік каланхое використовують місцево при різних запальних процесах, ранах і виразках, при кон'юнктивітах і опіках, а також закапують у ніс при нежиті. При опіках, виразках і гнійних ранах місцево застосовують і кашку з свіжого листя рослини.
Коли застосувують. З готових аптечних препаратів використовують сік каланхое (Succus Kalanchoes) і мазь каланхое (Unguentum Kaianchoes). Сік каланхое можна приготувати і в домашніх умовах. Для цього листя і трав'янисту частину стебел промивають у проточній воді, витримують 7 діб у темному місці при температурі 5—10°, пропускають через простерилізовану кип'ятінням м'ясорубку, відтискають через густу тканину, залишають на 1–3 доби при температурі 4—10° для відстоювання, добре фільтрують і додають для консервування хлороформ з розрахунку 0,5%.

Кропива біла глуха

Глуха кропива біла — Lamium album L. Родина Ясноткові — Lamiaceae, або Губоцвіті — Labiatae
Як виглядає? Багаторічна трав'яниста рослина 30—60 см заввишки, з довгими підземними пагонами і негіллястими чотиригранними, спрямованими догори стеблами. Вся рослина пухнаста від притиснутих до стебла волосків. Листки супротивні, серцевидно-овальні, черешкові, пилчасті, нагадують листки кропиви, але не жалять. Квітки розміщені кільцями в пазухах листків, великі, білі, двогубі, пахнуть медом. Цвіте з травня до осені.
Де росте? В західних і правобережних районах території України — розсіяно. Росте в садах, у затінку коло жител і тинів, на засмічених місцях, в також серед чагарників і в лісах.
Що й коли збирають? Віночки квіток, висмикуючи їх з чашечок, а також листки, під час цвітіння рослини.
Коли застосовують? При золотусі, кропив'янці, екземі, фурункульозі, висипаннях на тілі, для очищення крові і для лікування ран; при недокрів'ї у молодих людей; при хронічних катарах сечових шляхів (уретрити, цистити, пієліти, нефрити) та при пухлинах селезінки у хворих на малярію; при розладі нервової системи і геморої, хворобах легень (бронхітах), горла та матки, як кровоспинний засіб. Квітки діють протизапально, в'яжуче і тонізуюче.
У вигляді чаю готують так. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку квіток (або листків) і настоюють 10 хвилин. П'ють по 1 склянці вранці і ввечері, ковтками. Для регуляції менструацій у жінок беруть 1 ложку суміші квіток глухої білої кропиви, трави приворотня звичайного, трави деревію і кореня валеріани в співвідношенні 5:2:1 : 2 на склянку окропу, настоюють півгодини і п'ють по півсклянки 3—4 рази на день. Застосовують напари з суміші квіток білої глухої кропиви, ромашки, квіток нагідок лікарських, трави рути запашної, листків м'яти холодної, листків меліси, кореня валеріани і кори крушини ламкої (порівну)—беруть 1 повну столову ложку на 1 склянку окропу, напарюють, остуджують і випивають ковтками протягом дня. При болісних менструаціях, дисменореї беруть 1 столову ложку квіток глухої білої кропиви, трави приворотня звичайного, квіток ромашки і трави гірчака перцевого в співвідношенні 2:2:2:4 на 300 мл води, варять 15 хвилин і п'ють 1—3 склянки на день.
При хворобах горла, легень та матки як кровоспинний засіб п'ють відвар з суміші квіток глухої кропиви, братків триколірних та листків суниць (порівну) — беруть 2 столові ложки на склянку води, варять 5 хвилин, відціджують, відтискають і п'ють по 2 склянки на день. Замість відвару можна вживати свіжий сік, витиснутий з цілої рослини (прокип'ячений на водяній бані — по 2 столові ложки тричі на день — при недокрів'ї, хворобах печінки і селезінки та маткових кровотечах. При ексудативному діатезі беруть 1 столову ложку суміші квіток білої глухої кропиви, трави шандри звичайної трави маренки запашної, трави приворотня, трави деревію і квіток ромашки лікарської (порівну) на 1 склянку окропу. П'ють в обід і ввечері по 1 склянці.

Кінський часник черешковий

інський часник черешковий - Аllіaria petiolata (часникова трава; чесночница лекарственная)
Як виглядає?Дворічна трав'яниста рослина родини капустяних (хрестоцвітих). Стебло 25—100 см заввишки, прямостояче, малорозгалужене, голе, внизу — маловолосисте. Листки з сизуватою поволокою, цілісні; прикореневі — яйцевидно-серцевидні; верхні — яйцевидно-трикутні, короткочерешкові. Квітки двостатеві, правильні, 4-пелюсткові, білі, у верхівкових китицевидних суцвіттях. Плід — стручок. Цвіте у квітні — червні.
Де росте? Росте по всій території України в листяних та мішаних лісах, по чагарниках, як бур'ян у садах і парках.
Що й коли збирають? Використовують насіння і листя, зібране під час цвітіння рослини.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Листки містять глікозид синігрин, аскорбінову кислоту, флавоноїди, смоли тощо. Насіння містить близько 30% гірчичної олії.
Коли застосовують? Настій трави вживають при бронхіальній астмі, проносах та як глистогінний засіб. Товчене насіння іноді використовують замість гірчичників. Внутрішньо—настій трави (1 чайна ложка трави на 200 мл окропу, настоюють до охолодження) по 1 столовій ложці 4—5 раз на день.

Кавун звичайний

Кавун звичайний - Citrullus lanatus
Як виглядає? Однорічна однодомна трав'яниста шорстковолосиста рослина родини гарбузових. Стебло волохато-шорстке, лазяче (за допомогою дво-трироздільних вусиків), дуже розгалужене, п'ятигранне, 2—5 м завдовжки. Листки чергові, черешкові, до 20 см завдовжки, глибоко розділені на 3—5 вузеньких округлих часток, які в свою чергу надрізані на округлі часточки. Квітки одностатеві, одиничні; віночок — 5-роздільний, сірчастожовтий. Плід — велика, куляста або видовжена, зелена або білувата ягода, з соковитим червоним або жовтуватим м'якушем. Цвіте у червні — липні. Плоди достигають у серпні — вересні.
Де росте? Кавун звичайний походить з напівпустель та пустель Південної Африки. На Україні, переважно в південних районах, його широко вирощують як харчову рослину.
Що й коли збирають З лікувальною метою використовують м'якуш і шкірку зрілих плодів, а також насіння.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. М'якуш кавуна містить до 8,7% цукрів (переважно фруктоза), 0,1% органічних кислот (яблучна, лимонна та інші), пектинові речовини (0,5%), клітковину (0,5%), фолієву кислоту (8 мкг/100) і незначну кількість інших вітамінів (С, В1, В2, В6, нікотинову кислоту і B-каротин).
Коли застосовують?Сік і м'якуш кавуна мають сечогінні й жовчогінні властивості, добре гамують спрагу при гарячці. Ніжна клітковина кавунів збуджує перистальтику кишок, прискорює виведення з організму холестерину, виявляє легку послаблюючу дію. При каменях у жовчному міхурі, циститах, нефритах, пієлонефритах і нирковокам'яній хворобі (уратний, кальцієвооксалатний і цистиновий уролітіаз з випадінням солей у кислому середовищі) рекомендується щодня вживати по 2—2,5 кг свіжих кавунів. Тривале вживання м'якуша кавуна виліковує хронічні гастрити, покращує стан хворих на атеросклероз і цукровий діабет. При хронічній недостатності кровообігу, гіпертонії, нефритах, пієлоциститах, подагрі, хворобах печінки і жовчного міхура призначають кавунні розвантажувальні дні, які, залежно від стану хворого, проводять два рази на тиждень або один раз на десять днів. У розвантажувальні дні хворий одержує лише 1,5 кг кавуна, з'їдає його за 5 прийомів. Розвантажувальні дні треба проводити під контролем лікаря. Як сечогінний засіб свіжий або квашений кавун корисний при ожирінні. Насінням кавуна виганяють глистів, а розтерте насіння з молоком вживають при маткових кровотечах. Як сечогінний засіб використовують і шкірку кавуна.
Внутрішньо — настій сухих шкірок (80—100 г сировини на 500 мл окропу, настоюють до охолодження) по півсклянки 4—5 раз на день при гострих і хронічних запаленнях товстого кишечника; відвар шкірок (20 г сухих або свіжих шкірок на 200 мл окропу) по півсклянки 3—4 рази на день як сечогінний засіб.

Калачики дрібненькі

Калачики дрібненькі - Malva pusilla (калачики круглолисті; просвирник круглолистный)
Як виглядає?Одно-, дво- або багаторічна трав'яниста розсіяно-шорстко-волосиста рослина родини мальвових. Стебло лежаче або висхідне, від основи дуже розгалужене, 10—60 см заввишки. Листки чергові, довгочерешкові, з прилистками, округло-серцевидні, неглибоко надрізані на 5—7 широких заокруглених нерівно-зарубчасто-зубчастих лопатей. Квітки правильні, двостатеві, по 2—10 у пазухах листків; пелюстки білі або злегка синюваті, на верхівці виїмчасті, дорівнюють довжині чашечки або трохи довші за неї. Плід розпадається на 8—12 плодиків-сім'янок. Цвіте у червні — жовтні.
Де росте? . Калачики дрібненькі трапляються всюди на подвір'ях, при дорогах, на засмічених місцях як звичайний бур'ян по всій території України.
Що й коли збирають? Для виготовлення ліків використовують листя або всю надземну частину (траву), які заготовляють під час цвітіння рослини. Зібрану сировину попередньо пров'ялюють на сонці, а потім досушують під укриттям на вільному повітрі.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Уся рослина містить слизові й дубильні речовини; листя — аскорбінову кислоту (до 200 мг %), токоферол, каротин; насіння — жирну олію (до 17,7%).
Фармакологічні властивості і використання. Калачики дрібненькі виявляють пом'якшувальну, відхаркувальну, обволікаючу, заспокійливу та болетамувальну дію. Слиз має велику адсорбційну поверхню і діє антитоксично. Препарати калачиків дрібненьких приймають всередину при захворюваннях дихальних шляхів (бронхіт, сухий нестримний кашель, охриплість тощо), при запальних процесах у шлунку і кишечнику та при діареї. Для посилення терапевтичного ефекту квітки й листя калачиків дрібненьких поєднують з квітками гречки звичайної, підбілу звичайного і маку дикого та з травою медунки лікарської. Зовнішньо у вигляді полоскань, обмивань, примочок і припарок калачики дрібненькі використовують при гінгівітах, запальних станах верхніх дихальних шляхів, при ангіні й геморої та для лікування опіків, ран, виразок, різних форм дисгідрозів та інших захворювань шкіри. Часто калачики дрібненькі використовують як замінник алгеї лікарської. До складу лікувально-профілактичного раціону включають салати з молодого листя калачиків.
Коли застосовують? Внутрішньо — настій квіток або листя (1 столова ложка сировини на 400 мл окропу, настоюють 1 годину) по півсклянки 3 рази на день до їди, підсолоджуючи медом;
настій листя (2 чайні ложки сировини на 200 мл холодної кип'яченої води, настоюють 3—5 годин) п'ють ковтками по 1 склянці на день;
напар суміші (порівну) квіток калачиків дрібненьких, гречки звичайної, підбілу звичайного, маку дикого і трави медунки лікарської (50 г суміші на 1 л окропу, напарюють у термосі ніч) по 1 склянці 5 раз на день;
салат — помите листя калачиків занурюють на 1 хвилину в окріп, подрібнюють, додають цибулі, хрону і солі, перемішують, заправляють вершками (на 100 г листя калачиків беруть 25 г ріпчастої цибулі, 25 г тертого хрону, 20 г вершків та сіль).
Зовнішньо — відвар суміші квіток і листя калачиків дрібненьких (по 1 столовій ложці в 1 склянці води) для полоскання і примочок;
настій суміші (порівну) квіток калачиків дрібненьких, алтеї лікарської, бузини чорної і дивини густоквіткової (1—2 чайні ложки суміші на 200 мл окропу) для полоскання і примочок;
теплий залишок після проціджування настою квіток або листя калачиків прикладають до опіків 2—3 рази на день у вигляді припарок;
настій пелюсток калачиків (дві пучки на 200 мл окропу, настоюють 10 хвилин) використовують теплим для компресів при тріщині заднього проходу (Fissura ani);
лосьйон — 2 столові ложки листя калачиків дрібненьких настоюють на 300 мл холодної кип'яченої води 1 годину і використовують для компресів (примочок) при надмірній жирності шкіри обличчя;
суміш трави калачиків дрібненьких (200 г), трави полину звичайного, квіток ромашки лікарської, зерна вівса посівного (по 150 г) заливають 5 л окропу, настоюють протягом дня, ввечері кип'ятять і додають до ванни, яку приймають на ніч при збільшенні селезінки (тривалість процедури — 20—30 хвилин).

Календула (ноготки)

Календула (ноготки, Нагідки лікарські, крокіс)
Як виглядає? Однолетнее травянистое растение до 60 см высотой. Стебли прямые, густо олиственные, ветвящиеся, в верхней части железистые. Листья очередные, нижние черешковые, верхние — сидячие, полустеблеобъемлющие, обратнояйцевидные, продолговатые или ланцетные. Корень стержневой, ветвистый. Цветки мелкие, наружные — язычковые, желтые или оранжево-красноватые, внутренние — трубчатые, более темной окраски, собраны в одиночные корзинки. Цветоложе плоское, голое. Плоды — серповидные или крючковатообразные семянки, крылатые, с килем с внутренней стороны, светлые, бугорчатые, с носиком. Цветет с июня по октябрь. Плоды созревают с августа.
Лекарственным сырьем являются корзинки (эффективнее оранжево-красные) и трава без нижних частей стеблей.
Сбор корзинок производится во время цветения вручную. Собранное сырье сушится не позднее чем через 3—4 часа после сбора, во избежание согревания и порчи. Сушка производится в тени на чердаках или в сушилках. Срок хранения сырья 1 год.
Цветочные корзинки календулы растворимы в воде, активность их зависит от температурной среды, оптимальная температура — не выше 40 градусов.
В цветках ноготков содержатся эфирное масло, каленулин (студенистое вещество), горькое вещество, желтое красящее вещество (каротин, ликопин), фитонциды, кроме того, салициловая и яблочная кислоты, сапонин, белковые вещества, слизь.
Экспериментальными исследованиями установлено, что препараты календулы обладают успокаивающим действием на центральную нервную систему, снижают рефлекторную возбудимость, при внутривенном введении вызывают снижение артериального давления, усиление деятельности сердца, увеличение амплитуды и замедление сокращений сердца. Значительно выражены бактерицидные свойства календулы в отношении ряда возбудителей (особенно стафилококков и стрептококков).
В практической медицине настои и настойку календулы используют для лечения гастрита, язвенной болезни желудка и двенадцатиперстной кишки, печени и желчных путей, при заболеваниях сердца, сопровождающихся нарушением ритма, гипертонической болезни и в климактерический период.
Используются соцветия календулы как антиспазматическое, стимулирующее средство при авитаминозе С (скорбуте) и против истерии, при пониженном артериальном давлении.
Календула входит в состав таблеток «КН» (0,25 г порошка цветов календулы и 0,1 г никотиновой кислоты), которые применяют в качестве симптоматического средства при запущенных формах рака. Под действием таблеток «КН» у больных раком, особенно раком желудка, наблюдается уменьшение интоксикации, устранение диспептических явлений (отрыжка, тошнота, рвота, чувство тяжести в поджелудочной области), улучшение аппетита и сна.
Наружно календулу применяют в виде примочек, мази, полосканий, спринцеваний и пластырей для лечения ран как средство, предупреждающее и уменьшающее образование гноя, и как противовоспалительное.
Врачи ряда стран назначают по 20—25 капель настойки календулы на прием при различных желудочно-кишечных заболеваниях: гастритах, колитах, энтероколитах, отмечают ее способность усиливать аппетит. По данным зарубежных авторов, этот препарат обладает мощными лечебными свойствами при язве желудка, длительно не прекращающейся рвоте, спазмах пищевода и спастических состояниях желудка. Применяли его при воспалительных заболеваниях печени и желчного пузыря (гепатитах, холециститах, а также болезнях селезенки).
Комбинированный препарат — 200 мг порошка календулы и 50 мг никотиновой кислоты — рекомендуется применять внутрь как вспомогательное средство при лечении хронических истощающих организм заболеваний; при авитаминозах, дистрофиях, связанных с плохой переваривающей и всасывающей функциями пищеварительного тракта; при энтеритах, хронической дизентерии и неспецифическом язвенном колите; при дистрофиях, связанных с большим расходованием витаминов в организме, общих септических процессах и хронических нагноениях; при свищах, язвах, гнойных пиелонефритах, циститах, парапроктитах, раке кожи, злокачественных и венерических заболеваниях.
Широко применяются настои календулы (1 чайная ложка на стакан воды) при лечении воспалительных процессов полости рта (воспалений десен, язв слизистой оболочки, при молочнице у детей, альвеолярной пиорее). Для этого рекомендуется взять настой в рот и задержать на несколько минут. Крепкий настой календулы (3 ст. ложки измельченных цветков на стакан кипятка заварить как чай и настоять в течение 2 часов) рекомендуется для полоскания рта после чистки зубов, после каждого приема пищи и на ночь.
Нежная горечь настоя вызывает саливацию (выделение слюны) и способствует очищению слизистой полости рта. Этот же настой применяют для полоскания носоглотки при тонзиллитах и хронических насморках. Настойку календулы для полоскания горла комбинируют с сульфамидными препаратами и антибиотиками.
Календула используется также при дермофитии (грибковые заболевания кожи). В этом случае рекомендуется принимать ванночки, делать примочки (сложенную в 3— 4 слоя марлю смочить настоем) на пораженный грибком участок тела.
Установлено, что настойка цветков календулы инактивирует вирусы гриппа, поэтому целесообразно применять ее как профилактическое и лечебное средство в период эпидемии гриппа. Для этих целей готовят настой — 10 г календулы на 200 мл кипятка — фильтруют и неразведенным, в теплом виде, прополаскивают рот и носоглотку.
В народной медицине отвар соцветий пьют как мочегонное средство при болезнях мочевого пузыря (камнях и песке в нем), заболеваниях желудка, кишечника (язвах, спазмах), рахите, золотухе, как средство, задерживающее патологический процесс при раке, при головокружении, кашле, болях в печени, для предупреждения выкидышей, после ушиба-, при маточных кровотечениях, женских болезнях, лихорадке, простуде, от заболеваний, вызванных поднятием тяжести; наружно — как вспомогательное средство для лечения рака, воспалительных заболеваний полости рта, болезней глаз (конъюктивиты, блефариты), в гинекологической практике (эрозия шейки матки), для быстрого заживления ран, при трещинах в заднем проходе, при трихомонадных воспалениях, трещинах кожи, бородавках, мозолях, ячменях, угрях и т. п.
Следует добавить, что ноготки оказывают заживляющее действие на раны, вызванные отморожением.
Применение
Настойка: 25%-я, по 30 капель 3 раза в день.
Настой 1: 10 г на 200 мл, по 2—3 ст. ложке 3 раза в день при язвенной болезни, авитаминозе С (скорбуте) и против истерии.
Настой 2: 20 г на 200 мл, по 1 ст. ложке 3 раза в день — применять так же, как и настой 1.
Настойка для примочек: 1 чайная ложка на полстакана воды.
Настойка для клизм и спринцеваний: то же на стакан воды.
Смесь: цветков календулы, лаванды, бузины, мальвы по 10 г; 6—8 г смеси на 200 мл кипятка, настоять 15 минут и добавить сладкий сироп из клена. Принимать по 1/2 стакана 3 раза в день перед едой.
Таблетки или порошок: по 1/4—1/2 таблетки 2—3 раза в день за 10 минут до еды.
Мазь: 5 г настойки и 10 г вазелина (смешать).
А також зверніть увагу на статтю Нагідки лікарські (крокіс)

Калина звичайна

Калина звичайна — Viburnum opulus L. Родина Жимолостеві — Caprifoliaceae
Як виглядає? Поширений кущ, іноді деревце до 5 м заввишки. Листки супротивні, три-, п'ятилопатеві, великозубчасті, зверху майже голі, а зісподу дещо пухнасті. Квітки білі, зібрані в щитковидні, майже плоскі зонтики; безстатеві крайові значно більші за серединні— променисті, п'ятипелюсткові двостатеві серединні — дзвоникуваті. Плоди — яскраво-червоні овальні кістянки з однією великою кісточкою, які в народі звуться ягодами. Смак ягід специфічний, терпкувато-кислий. Цвіте з кінця травня по червень.
Де росте? В чагарниках, заростях, особливо в заплавах рік, у підлісках, по схилах, ярах. Залюбки культивують її в парках і в садках садиб майже по всій території України.
Що й коли збирають? Кору — навесні (в квітні — травні), квітки — під час цвітіння (в травні — червні), стиглі ягоди — пізно восени (у вересні — жовтні).
Коли застосовують? Ягоди містять пектини, дубильні речовини, мурашину, ізовалеріанову і оцтову кислоти. Кора калини містить салікозид, кумаринові похідні (скополетин, ескулетин), амантофлавон, живицю вібурнін, дубильні речовини, валеріанову й інші органічні кислоти. Застосовують при простудному кашлі, гарячці. На склянку окропу беруть 1 чайну ложку квіток і настоюють 10 хвилин. П'ють 2 склянки на день. Настій кори як кровоспинний засіб і такий, що в'яже, вживають при внутрішніх кровотечах, особливо маткових. Для цього 1 столову ложку з верхом подрібненої кори настоюють на 1 склянці окропу і п'ють по півсклянки тричі на день; як заспокійливий і протиспазматичний засіб вживають при істерії і судомах, особливо при вагітності, щоб запобігти викидневі. При виразці шлунка, колітах, запорах (за М. А. Носалем) 3—4 рази на день, за півгодини до їди, вживають по 1 столовій ложці розім'ятих сирих ягід. Теплий відвар ягід з медом п'ють при простудах, приступах сухого кашлю, проносі і при тривалій хрипоті (3 чарки по 50 г на день). Сирі ягоди (10 ягід, які почали вже бродити з цукром, на день) вживають при сильному сухому кашлі і при гіпертонії. Плоди калини посилюють скорочення серця і збільшують сечовиділення.
Водний настій плодів калини п'ють проти фурункулів, карбункулів, екземи, різних висипів на тілі. Відвар з насіння калини вживають як потогінний засіб і при диспепсіях (нестравності шлунка).
Настоєм плодів, квіток і листків калини полощуть горло при ангінах і промивають рани. Соком з ягід виводять вугри на обличчі. Відвар кори (1 жменя па 1 л води) використовують для промивання піхви при болісних маткових кровотечах і білях у жінок. Стиглі розім'яті ягоди калини або мезгу з камбію кори, зіскобленого з молодих гілок, використовують для компресів на рани, вражену екземою шкіру, особливо на кровоточиві місця.

Калюжниця болотна

Калюжниця болотна - Caltha palustris (жаб'яча трава); Pодина Жовтецевих - Ranunculaceae(калужница болотная)
Як виглядає? Калюжниця болотна — трав'янистий багаторічник. Висота її 15-70 см. Стебло рослини м'ясисте, прямостійне чи висхідне, вгорі інколи розгалужене. Листки прикореневої розетки черешкові, темно-зелені, блискучі, зубчасті з країв, а ті, що розташовані вгорі — сидячі. Квітки діаметром до 5 см, цвітуть у кінці квітня — на початку травня. Плід — листянка.
Де росте? Поширена калюжниця по всій середній смузі Росії, є у Сибіру, де заходить у полярно-арктичну зону та високогірні області. В Україні трапляється по всій території па болотах й вологих місцях.Одна з найбільш ранньоквітучих рослин. Шукати її потрібно на вологих луках, у низинах, по берегах річок, струмків та водойм з тихоплинною водою. Інколи вологі луки суцільно вкриті яскравими, золотаво-жовтими квітами, що нагадують жовтець, але набагато більші. Калюжниця справді є найближчим родичем жовтню, у народі її називають жаб'ячою травою. Походить основна назва від давньоруського слова «калюжа», що означає «багнисте, вологе місце».
Що й коли збирають? Застосовують рослину тільки у народній медицині. З лікарською метою заготовляють траву калюжниці під час цвітіння. Надземна частина рослини містить сапоніни, алкалоїди, флавоноїди, аскорбінову кислоту (вітамін С) (до 37 мг%), каротин (провітамін А), дубильні та деякі інші речовини.
Коли застосовують? Використовують рослину зовнішньо як протизапальний та знеболювальний засіб для лікування забитих місць, ран, ревматизму, нейродерміту. Сировина калюжниці має подразнювальну дію і може викликати на шкірі пухирі, тому припарки і компреси з сухої трави рослини слід застосовувати з обережністю.
Значно рідше і в дуже невеликих кількостях (рослина має токсичні властивості) відвари та настої приймають внутрішньо при бронхітах, кашлюку, анемії, цинзі, болючих менструаціях. Є дані, що калюжниця допомагає при деяких злоякісних новоутвореннях.
Застереження. Передозування препаратів рослини викликає нудоту, блювання, проноси і шкірну висипку. Після зацвітання калюжниці її токсичність різко знижується, тому починають заготовляти сировину після розпускання перших квітів.
У деяких країнах (в Росії — у Сибіру) пуп'янки рослини ошпарюють окропом, маринують в оцті й вживають у їжу як приправу до м'ясних та рибних страв. У Західній Європі готовий продукт так і називають - «німецькі каперси». На Кавказі верхівки стебел сушать, а взимку додають у м'ясні юшки і приправляють ними печеню. Для вживання у їжу частини рослини збирають тільки після початку цвітіння рослини, коли вони втрачають токсичні властивості.
Припарки з трави. 2-3 столові ложки сухої трави загортають у марлю, занурюють в окріп, трохи охолоджують і прикладають до ран, забитих місць та уражених ділянок тіла.

Камфоросма монпелійська

Камфоросма монпелійська - Camphorosma monspeliaca (камфоросма монпелийская)
Як виглядає? Напівкущова, з камфорним запахом рослина родини лободових, заввишки 10—50 см. Утворює густу дернинку, з якої виходять однорічні білуваті або білоповстисті квітконосні пагони, розгалужені тільки в суцвітті. Листки чергові, нитковидно-шиловидні, кілюваті, волосисті, згодом майже голі. Квітки дрібні, двостатеві, одиничні, в пазухах приквіткових листків, утворюють густе колосовидне суцвіття. Оцвітина проста, овальна, чотирилиста, 3—3,5 мм завдовжки, густоволосиста; два бокові її зубці зелені, середні зубці — плівчасті. Плід — нерозкривний, з плівчастим оплоднем; насінина вертикальна, видовжено-овальна, з розсіяними залозками. Цвіте у липні — вересні.
Де росте? Камфоросма монпелійська росте в Донецькому Лісостепу і в Степу, в Криму, особливо на Південному узбережжі; трапляється на південних степах на солонцях, особливо на піскових та щебенистих схилах.
Що й коли збирають? Для виготовлення ліків використовують траву, яку збирають під час цвітіння рослини. Сушать у затінку на вільному повітрі або в приміщенні з доброю вентиляцією.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Надземна частина рослини містить 0,2% ефірної олії з запахом гіркого мигдалю.
Фармакологічні властивості і використання. Камфоросма монпелійська має збуджуючі, потогінні та діуретичні властивості. У народній медицині настій трави камфоросми приймають усередину при нервових захворюваннях, коклюші, хронічному нежиті, простудних захворюваннях та водянці, при відсутності менструацій; місцево — Для гоєння ран. Припарки з трави застосовують як засіб, що сприяє розсмоктуванню пухлин.
Коли застосовують? Внутрішньо—настій трави (1 столова ложка сировини на 200 мл окропу, настоюють 1—2 години, проціджують) по 1 столовій ложці 3—4 рази на день.

На початок сторінки.

Наступна сторінка >>>

Меню сайту

Форма входу

Пошук

Наше опитування

Статистика

Хто онлайн

Онлайн всього: 1

Гостей: 1

Користувачів: 0

Веб-посилання

Сокирянські новини