Лікарські трави початкова літера К продовження

Клевер луговой

Клевер луговой (красный)
Як виглядає? Многолетнее травянистое растение высотою 20— 50 см. Корень стержневой, ветвистый, часто с клубеньками азотоусвояющих бактерий. Главный стебель укорочен, из пазухи прикорневых, длинночерешковых листьев выходят цветущие стебли с сидячими тройчатыми листьями. Листочки нижних листьев яйцевидные, мелкозубчатые по краю, верхние — продолговатые, почти цельно-крайние. Прилистники сросшиеся при основании. Цветки неправильные, розовые или красные, в головчатых соцветиях, при основании последние два листа сближены. Плод — боб. Цветет с мая до сентября.
Що й коли збирають? Лекарственным сырьем являются соцветия головки с верхушечными листьями, собираемые во время цветения. Запах отсутствует, вкус сладкий, вяжущий.
Цветы клевера содержат витамин С, каротин, эфирное масло, гликозиды — трифолин и изотрифолин, жирные масла.
Коли застосовують? Применяется в народной медицине. Клевер в виде отвара используется при легочных заболеваниях, малокровии, упадке сил, похудании, упадке питания, злокачественных опухолях, бронхиальной астме, учащенном дыхании, как отхаркивающее, мочегонное и антисептическое средство, применяют также (пьют как чай) при лихорадке, простуде и хроническом ревматизме, а также при заболеваниях почек.
Наружно (в виде припарок) рекомендуется применять как мягчительное и болеутоляющее при ожогах и нарывах. Сок свежей травы используют в качестве рано-заживляющего средства, при золотухе, промывают глаза. Отваром листьев с солью смачивают голову при головных болях. Облиственные верхушки, собранные во время цветения, Применяются при атеросклерозе с нормальным артериальным давлением, сопровождающемся головными болями и шумом в ушах.
Настойка на водке: 40 г на 0,5 л 40°-го алкоголя, настаивают 10 суток, процеживают и принимают по 20 мл перед обедом или перед сном при атеросклерозе. Курс лечения 3 месяца с перерывом 10 дней. Через 6 месяцев можно повторить.
Отвар 1: 20 г на 200 мл, по 1—2 ст. ложки через 2— 4 часа при циститах.
Отвар 2: 20 г на 200 мл или чайной 2—3 ст. ложки или по полстакана 3 раза в день или 1—2 ст. ложки на стакан, заварить как чай, принимать по 2 ст. ложки 2— 3 раза в день при анемиях, гиповитаминозе С.
При выпасе по клеверу луговому возможны отравления животных (свиней). Причиной отравления является образующаяся в растении синильная кислота.

Клен звичайний

Клен звичайний - Acer platanoides(клен гостролистий, клен платаноподібний. Pодина Кленових (Асєгасеає); клен остролистный
Як виглядає? Клен звичайний — листопадне дерево заввишки до 30м і діаметром колоноподібного стовбура до 1-1,5 м. Крона у клена округло-циліндрична чи розлога. Кора молодих дерев червонувато-сіра, а старих — з дрібними тріщинами, сіра. Листки великі, завдовжки до 20 см, супротивні, довгочерешкові, 5-7-лопатеві, лопаті зубчасті, а виїмки між ними — заокруглені. При зриванні листків з черешків витікає молочний сік. Квітки дрібні, зеленувато-жовті, правильні, двостатеві, зібрані у прямостійні щиткоподібні суцвіття. Цвітуть у кінці квітня — травні, одночасно з розпусканням листків. Плід — подвійна крилатка завдовжки до 5 см, крила розходяться під тупим кутом. Плодоносить клен, починаючи з 25-30-річного віку. Живе до 150, інколи — до 200 років.
Де росте? У Росії росте тільки в Європейській частині, у лісовій та лісостеповій зонах; у степову зону заходить лише по балках та ярах. Північна межа поширення клена проходить лінією Петрозаводськ-Вологда-Вятка, а далі уздовж Уральського хребта (західні схили) й повертає до Самари та Саратова. В Україні росте по всій території у листяних та мішаних лісах, вирощують його в парках і вуличних насадженнях. Клен гостролистий широко використовують у захисному лісорозведенні та озелененні міст.
Що й коли збирають? У народній медицині застосовують сік клена і молоде листя.
Хімічний склад рослини вивчено недостатньо. Відомо, що сік містить цукор (1,4%) і каучук (1,1%), а листя — дубильні речовини, каучук, алкалоїди, каротин (провітамін А) (до 13,2%) та аскорбінову кислоту (вітамін С) (до 270 мг%).
Коли застосовують? Препарати клена звичайного виявляють антисептичну, протизапальну, знеболювальну, ранозагоювальну, сечогінну й жовчогінну дію. Свіжий сік надзвичайно корисний. Його вживають як загальнозміцнювальний засіб, при радикулітах, готують квас та інші напої. Настій та відвар листків приймають внутрішньо як тонізуючий засіб при жовтяниці (гепатиті), сечокам'яній хворобі, а також для лікування цинги. У німецькій народній медицині настій молодого листя вважають засобом, що посилює статеву діяльність у чоловіків.
Медова продуктивність квітучого клена досить висока: до 200-250 кг з 1 гектара насаджень. Мед світлий, має чудові смакові якості. В окремі роки під час цвітіння клена сильні бджолині сім'ї заготовляють до 8-10 кг меду.
Настій листків. 1 столова ложка подрібнених свіжих чи сухих листків на 200 мл окропу. Настоюють 15-20 хв., проціджують, віджимають. Приймають охолодженим по 1/4 склянки 3-4 рази на день.
Настойка листків. 20 г листків на 100 мл 40%-ного спирту (горілки). Настоюють 3-4 дні, проціджують. Приймають по 20-30 крапель 3 рази на день перед їдою.

Клубника

Клубника (земляника зеленая, поленица)
Як виглядає? Невысокое растение с шелковисто-белыми, прижа-товолосистыми тройчатыми листьями, крупными белыми цветками. Плод почти шаровидный, розово-красный сверху или с одного бока, в остальной части зеленовато-белый, ароматичный, сладкий.
Де росте? Распространен в лесостепной и степной зонах Сибири, Кавказа. Разводится на огородах, в теплицах.
Що й коли збирають? Лекарственным сырьем являются плоды (ягоды), которые содержат много сахара (в основном глюкозу), органические кислоты, дубильные вещества, железо, марганец, аскорбиновую кислоту. Много аскорбиновой кислоты и в листьях клубники.
Коли застосовують? В народной медицине ягоды принимают при цинге, лихорадке, головной боли. Высоко ценятся ягоды как потогонное и диетическое средства.

Кмин звичайний

Кмин звичайний - Carum carvi.Родина Селерових (Аріасеае), або Зонтичних (Umbelliferae);
тмин обыкновенный
Як виглядає? Це дуже відома пряно-харчова та лікарська рослина. Дворічник, рідше багаторічник, заввишки 40-80, інколи до 100 см. Корінь великий, веретеноподібний. Стебло гладке, порожнисте, розгалужене, утворює багато пагонів, які закінчуються суцвіттями. На першому році життя виростає листкова розетка з двічі- і тричіперистороздільних листків, а на другий — квітконосні стебла. Нижні листки на стеблах довгочерешкові, верхні — сидячі. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, цвітуть у червні-липні. Плід — двосім'янка, дозріває у серпні й розпадається на дві коричнево-сірі півкулі.
Де росте? Як харчову і лікарську рослину кмин вживали ще у VIII сторіччі до н.е. у Малій Азії. У Середньовіччі він потрапив у Європу і широко розповсюдився, місцями здичавів. Тепер трапляється по сухих луках і розріджених лісах у Європейській частині Росії і Сибіру. В Україні дикорослий кмин зростає по всій території на узліссях, лісових галявинах, луках, у ярах. Вирощується як ефіроолійна рослина на спеціальних плантаціях.
Що й коли збирають? Для медичних потреб використовують плоди кмину. Збирають рослину після побуріння частини зонтиків, зрізають серпом або секатором, зв'язують у снопики і сушать під укриттям на повітрі. Потім траву обмолочують, а плоди провіюють на решетах для видалення сміття і домішок. Сировина придатна до вживання протягом трьох років. Плоди кмину, кминну олію і кминну воду відпускають у спеціалізованих аптеках.
Плоди містять до 8% ефірної олії, жирну олію (понад 20%), білки (до 23%), флавоноїди, смолисті та дубильні речовини, мінеральні солі.
Плоди виявляють бактерицидні, спазмолітичні, знеболювальні, відхаркувальні та жовчогінні властивості, крім того, вони посилюють перистальтику кишечнику. Настій плодів застосовують як вітрогінний засіб при метеоризмі. Цей засіб поліпшує травлення, збуджує апетит і сприяє кращому виділенню молока у матерів-годувальниць. Плоди кмину входять до складу багатьох вітрогінних, шлункових і заспокійливих чаїв.
Як пряність кмин додають до м'ясних страв, особливо часто у печеню зі свинини та баранини. Застосовують плоди і в хлібопекарній промисловості для ароматизації хліба, їх кладуть у соління і квашену капусту. Подрібнені кореневища використовують для ароматизації супів і бульйонів, а з молодого листя готують вітамінні салати.
Коли застосовують? Настій плодів. 20 г подрібнених плодів на 200 мл окропу. Настоюють 20-30 хв., проціджують. Приймають по 1/2-1/3 склянки 2-3 рази на день до їди. Як вітрогінний засіб приймають після їди.
Кминна олія (аптечний препарат). По 1-2 краплі на шматочок цукру тричі на день при кишковій коліці у дітей. Для немовлят з цією метою використовують кминну воду (є у продажу в аптеках).

Козельці лучні

Козельці лучні - Tragopogon pratensis.Козлобородник луговой
Як виглядає? Дворічна трав'яниста рослина родини айстрових (складноцвітих). Стебло пряме, розгалужене, 30—120 см заввишки. Листки чергові, сидячі, лінійні або ланцетні, тонкозагострені, цілокраї, до основи розширені. Квітки язичкові, яскраво-жовті, з чорно-фіолетовими пиляками, в кошиках; квітконоси під кошиками трохи потовщені, листочки обгортки дорівнюють крайовим квіткам і коротші за сім'янки. Плід — сім'янка з довгим носиком або без нього; на верхівці є чубок, складений з нерівних перистих щетинок, при основі зрослих у кільце. Цвіте у травні — вересні.
Де росте? Козельці лучні ростуть на луках у Карпатах.
Що й коли збирають? З лікувальною метою використовують коріння і листя. Коріння заготовляють восени або рано навесні, викопуючи лише однорічні рослини.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад слабо вивчено. Відомо, що в коренях є крохмаль, інулін та білки. Всі частини рослини містять гіркий молочний сік
Фармакологічні властивості і використання. Козельці лучні використовують як діуретичний, антисептичний, протизапальний і ранозагоювальний засіб. Відвар коріння п'ють при кашлі, жовчно-кам'яній і нирковокам'яній хворобах, золотусі, сверблячці та інших захворюваннях шкіри. Для гоєння гнійних ран і виразок використовують свіже подрібнене листя рослини. Цінують козельці і як їстівну рослину. Для їжі придатне молоде листя і коріння. З листя готують салати (як протицинготний засіб), а очищене від шкірки варене коріння використовують для вінегретів або готують, як цвітну капусту. Щоб зменшити гіркоту коріння, його вимочують півгодини в солоній воді. Порошок з листя козельців використовують узимку для заправки супів (1 чайна ложка на порцію супу).
Коли застосовують? Внутрішньо — відвар коріння (2 чайні ложки сировини на 200 мл окропу, варять 10 хвилин, настоюють 2 години, проціджують) по 1 столовій ложці 3—4 рази на день;
салат: молоде листя козельців замочують на 30 хвилин у солоній воді, виймають, підсушують на рушнику чи салфетці, додають зеленої цибулі, дрібно січуть, солять і заправляють вершками (на 200 г листя козельців беруть 50 г зеленої цибулі, 40 г вершків та сіль).

Козлятник лікарський

Козлятник лікарський - Galega officinalis;чокабук; козлятник лекарственный
Як виглядає? Багаторічна трав'яниста рослина родини бобових. Стебло висхідне, розгалужене, голе або розсіяноволосисте, 40—80 см заввишки. Листки непарноперисті, з 4—10 пар бокових довгасто-лінійних або лінійно-ланцетних листочків. Квітки неправильні, ясно-голубі, зрідка білі, в щільних багатоквіткових пазушних китицях. Плід — біб. Цвіте у червні — серпні.
Де росте? Росте на берегах річок, по чагарниках, на вологих місцях і узліссях у горах Криму, на плавневих солонцях у пониззі Дніпра, зрідка — на півдні Лісостепу і в степових районах Правобережжя.
Що й коли збирають?. Використовують траву (Herba Galegae). Збирають під час цвітіння рослини, зрізуючи верхні трав'янисті частини. Сушать під наметом або в сушарці при температурі до 40°. З 4 кг сирої трави виходить 1 кг сухої. Зберігають у сухому місці.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Трава містить сапоніни, алкалоїд галегін, глікозид галютеолін, дубильні й гіркі речовини тощо.
Фармакологічні властивості і використання. В народній медицині Козлятник лікарський використовують як сечогінний і потогінний засіб, при легких формах діабету, порушеннях обміну речовин, для підвищення секреції молока у матерів-годувальниць, при укусах змій. Зовнішньо відвар трави Козлятника лікарського використовують при захворюваннях шкіри (екзема, лишай).
Коли застосовують? Внутрішньо — настій трави (1 чайна ложка на 1 склянку окропу) по 1 столовій ложці 4—5 раз на день.

Конвалія звичайна

Конвалія звичайна - Convallaria majalis);кукуричка, маївка; родина Лілійних (Liliaceae);
ландыш майский
Рідко можна зустріти людину, яка ніколи не бачила цю тендітну рослину. У ній все досконале: ніжне зелене листя, тонкий аромат вишуканих квітів і, нарешті, лікарські властивості. Природа щедро обдарувала конвалію.
Як виглядає? Це багаторічна кореневищна рослина заввишки 20-30 см. Квітконосне стебло у неї голе, прямостійне, на верхівці ледь поникле. Листки (їх 2-3) прикореневі, ланцетно-еліптичні. Квітки — як порцелянові дзвоники, білі, зібрані по 6-10 у рідку китицю. Рослина цвіте у квітні-травні, плоди дозрівають у кінці серпня — вересні, вони яскраві, оранжево-червоні, добре помітні здалеку в осінньому лісі.
Де росте? Конвалія росте у світлих листяних та мішаних лісах, на лісових галявинах, серед чагарників по всій території України.
Що й коли збирають? Збирають квітки та траву (листки) або усю надземну частину рослини. Квітки зрізають цілими суцвіттями, уважно слідкуючи, щоб серед них не було в'ялих — така сировина не придатна. Листки зрізають за день-два до зацвітання рослин. Сушать сировину одразу після збирання, у затіненому, добре провітрюваному місці, розклавши тонким шаром та час від часу перемішуючи. Сушені квітки зберігають у скляних банках з притертими чи щільними кришками, а листки та траву (рослини цілими) — у мішках з паперу чи тканини. Слід сказати про дбайливе ставлення до збирання конвалії. Не можна зрізати усі рослини підряд, інакше через один-два роки можна зовсім не побачити конвалію на попередньому місці. Для нормального відновлення зрізають лише кожну четверту чи п'яту рослину. Неприпустимо рвати конвалії — при цьому пошкоджується кореневище. Відомі випадки, коли любителі букетів майже цілком знищували зарості, і наслідки були сумними — протягом 8-10 років, а інколи й довше у цих місцях не знаходили жодної квітучої рослини. Якщо конвалій мало, краще їх взагалі не чіпати, щоб люди і в майбутньому милувалися їхньою красою.
Надземна частина конвалії містить глікозиди, сапонін конвалярин, флавоноїди, яблучну та лимонну кислоти, а квітки — ефірну олію.
Коли застосовують? Препарати конвалії діють кардіотонічно (регулюють і тонізують серцеву діяльність), виявляють заспокійливу (седативну) дію на центральну нервову систему, причому найбільше ця властивість виражена при їх внутрішньому застосуванні. Настої трави та квіток рослини збільшують сечовиділення. Відзначимо, що препарати конвалії майже не мають кумулятивних властивостей і до кінця третьої доби після прийому повністю виводяться з організму. Добре допомагають настої і настойки рослини при тахікардії (пришвидшеному серцебитті).
У народній медицині з давнини надзвичайно широко використовують настої та настойку конвалії як засоби, що збільшують сечовиділення, при хворобах сечостатевих органів, набряках і кишкових коліках. Спиртовою настойкою (на 70%-ному спирті), розведеною у співвідношенні 1:10, промивають очі при кон'юнктивітах. Настій квіток рослини застосовують як серцевий та снодійний засіб. У поєднанні з іншими лікарськими рослинами, зокрема собачою кропивою, валеріаною, глодом та мелісою, конвалію використовують для лікування захворювань щитоподібної залози, атеросклерозу, гіпертонічної хвороби, нервових розладів, а також епілепсії та безсоння. Сировина конвалії входить до складу багатьох настойок, які відпускають в аптеках.

На Далекому Сході, у Приморському краї і на Сахаліні, зростає близький родич нашої конвалії — конвалія Кейске (С. keiskei), з більшими, широкодзвоникоподібними білими, інколи рожевими, квітками. Цю рослину застосовують так само, як і конвалію звичайну, але чисельність її незначна.
Протипоказання. Усі препарати конвалії протипоказані при органічних змінах у серці та судинах, катарах шлунково-кишкового тракту і гострих захворюваннях печінки та нирок.
Настій трави конвалії. 1 чайна ложка сировини на 200 мл окропу. Настоюють 30-60 хв., проціджують. Приймають по 1 столовій ложці 3-4 рази на день як серцевий та снодійний засіб.
Конвалія — отруйна рослина, тому передозування її препаратів неприпустиме.

Коноплі посівні

Коноплі посівні - Cannabis sativa; конопля посевная
Як виглядає? Однорічна трав'яниста здебільшого дводомна рослина родини коноплевих. Стебло прямостояче, просте, рідше — розгалужене, біля основи округле, до верхівки ребристе, заввишки до 2 м і більше. Листки шорсткі, супротивні (вгорі чергові), довгочерешкові, пальчастороздільні, з 5—9 довголанцетними, дрібнозазубреними частками. Квітки одностатеві; тичинкові — з простою оцвітиною з 5 білих або жовтуватих часток у китицях, зібраних у волотисте суцвіття; маточкові — дрібні, сидячі, з оцвітиною у вигляді облямівки, в пазушних колосовидних суцвіттях. Плід — горішок. Цвіте у червні — серпні.
Де росте? На території України коноплі посівні культивують як текстильну й олійну рослину; вони часто дичавіють.
Що й коли збирають? Для лікарських потреб використовують плоди (Semen Cannabinis sativae), які частіше називають конопляним сім'ям, і верхівки стебел (з квітками й листочками) з жіночих екземплярів рослини (з матірки). Коноплі входили до 8 видання Державної фармакопеї СРСР.
Хімічний склад. Конопляне сім'я містить жирну олію (30—35%), білки (15%), фітин (4—5%), глікозид канабін (сліди), вітамін К і холін. У траві конопель є глікозид канабін, алкалоїди, смолисті речовини, ефірна олія, каротин та інші сполуки.
Фармакологічні властивості і використання. Настій трави конопель використовують у народній медицині як седативний, болетамувальний та снотворний засіб. Препарати з плодів конопель (у вигляді настою, або так званого конопляного молока) використовують як очисний, сечогінний, пом'якшувальний, обволікаючий та загальнозміцнюючий засіб. Їх призначають при запаленнях травного тракту та сечостатевих шляхів (гонорея, олігурія, катар сечового міхура, альбумінурія, запалення передміхурової залози), при геморої, водянці, золотусі, туберкульозі легень, нервовому виснаженні й гіпогалактії. Підсмажене конопляне сім'я з сіллю рекомендується народною медициною як засіб, що посилює статеву діяльність. У вигляді припарок або примочок (як пом'якшувальний і болетамувальний засіб) конопляне сім'я застосовують при маститі, хронічному ревматизмі, чиряках, наривах, опіках, потертостях тощо. Есенцію з свіжозібраної трави конопель (верхівки стебел з квітками й листочками) застосовують у гомеопатії.
Коли застосовують? Внутрішньо — настій (1 столова ложка подрібнених плодів на 500 мл окропу, настоюють 1 годину) по півсклянки 4 рази на день до їди, підсолоджуючи медом;
настій з верхівок стебел матірки (1 чайна ложка сировини на 200 мл окропу, настоюють 2—4 години) по дві склянки на день ковтками, підсолоджуючи медом;
конопляне молоко (50 г плодів промивають гарячою водою, висипають у череп'яну посудину, додають 1 столову ложку цукру і розтирають, поступово підливаючи півтори склянки окропу;
одержану емульсію проціджують і віджимають через марлю) п’ють по кілька склянок на день, поліпшуючи смакові якості додаванням фруктового соку, цукру, какао або чорної кави;
2 склянки суміші (порівну) конопляного сім'я і гарбузового насіння розтирають у череп'яній, посудині, поступово підливаючи З склянки окропу, проціджують і віджимають через марлю і одержану емульсію випивають за день, підсолоджуючи цукром або медом, при нирковокам'яній хворобі, що супроводиться гематурією і затримкою сечі внаслідок спазматичних явищ (курс лікування тривалий).
Зовнішньо — припарки або примочки з м'ятого сім'я; гаряче конопляне молоко (2 частини сім'я на 1 частину окропу) змішують з кашкоподібною масою зіскобленого свіжого зеленого м'якуша (камбію) бузини чорної або терну звичайного і прикладають до запалених місць при бешисі (підсохлі пов'язки заміняють свіжими, доки не зникне запалення).

Конский каштан обыкновенный

Конский каштан обыкновенный — Aesculus hippocastanum L. Украинское название — гіркокаштан звичайний.
Семейство конскокаштановые — Hippocastanacеае.
Як виглядає? Конский каштан — дерево до 30 м высотой, с густой округлой кроной. Кора на стволах темно-бурая, трещиноватая, на молодых ветках — светло-бурая. Почки большие, клейкие. Листья супротивные, черешковые, пальчато-сложные, до 25 см в диаметре. Листочки обратнояйцевидные, на верхушке заостренные, по краю двоякопильчатые, сверху темно-зеленые, с выдающимися жилками, морщинистые, снизу — более светлые, опушенные по жилкам с рыжеватыми волосками. Цветки в прямостоячих, многоцветковых пирамидальных метелках. Венчик пятилепестный, неправильный, белый, с красными пятнами. Плоды округлые, трехстворчатые, шиповатые коробочки до 6, а в диаметре, с одним, реже двумя округлыми семенами. Оболочка семени тонкая, кожистая, блестящая, темно-коричневая, с большим серым пятном у основания. Цветет растение в мае. Плоды созревают в сентябре — октябре.
С лечебной целью используют семена и листья.
Де росте? Встречается в культуре почти по всей Украине, чаще в лесостепных и степных районах. Выращивают преимущественно в парках, на улицах, во дворах, а также в придорожных насаждениях.
Що й коли збирають? Запасы сырья большие. Ежегодно можно заготовлять десятки тонн семян и листьев.
Семена заготовляют осенью при созревании плодов, собирая их под деревьями, иногда стряхивая с деревьев.
Сушат на чердаках под железной крышей или под навесами с хорошей вентиляцией, раскладывая тонким слоем на бумаге или ткани. Температура в сушилках должна быть не выше 25° при условии хорошей вентиляции. Потемневшие семена после сушки отделяют.
Сырье экспортируют и по согласованию с иностранными фирмами оно должно состоять из округлых семян светло-коричневого цвета, без запаха, сладковато-горького вкуса. Влажность не выше 13%.
Сухие семена пакуют в мешки одинакового веса. Хранят в сухих, хорошо проветриваемых помещениях на подтоварниках пли стеллажах.
Листья собирают в период цветения, срывая или срезая их без черешков и сразу отбрасывая листья пожелтевшие, с пятнами, поврежденные вредителями.
Сушат их на чердаках под железной крышей или под навесами с хорошей вентиляцией, расстилая тонким слоем (2—3 см) на бумаге или ткани.
Сырье экспортируют и по согласованию с иностранными фирмами оно состоит из целых морщинистых листьев, сверху темно-зеленых, снизу — более светлого цвета, без запаха и вкуса. Влажность не выше 13%. В сырье допускается не более 3%. потемневших и побуревших листьев, 2% других частей каштана конского и по 0,5% органических и минеральных примесей.
Сухие листья, прессуя, пакуют в тюки одинакового веса. Хранят в сухих, и хорошо проветриваемых помещениях на подтоварниках или стеллажах.
Семена содержат флавоноидные гликозиды кверцетина и кемпферола, сапонин эсцин, жирное масло, дубильные вещества и около 50% крахмала. Листья содержат флавоноиды, каротиноиды и др. Они служат сырьем для изготовления препаратов, применяемых при заболеваниях периферических сосудов (варикозное расширение, тромбозы, воспалительные процессы, геморрой).

Конюшина гірська

Конюшина гірська - Trifolium montani ;клевер горный
Як виглядає? Багаторічна трав'яниста притиснуто-волосиста рослина родини бобових. Квітконосні стебла прямостоячі, біля основи висхідні, нерозгалужені, 20—70 см заввишки. Листки трійчасті; листочки видовжено еліптичні або ланцетні, жорсткі, з дуже виразними жилками, дрібно- і гостропилчасті, знизу волосисті. Квітки дрібні, неправильні, білі, у багатоквіткових щільних одиничних (або їх дві) головках. Плід — біб. Цвіте у травні — серпні.Поширення.
Де росте? Росте по всій території України в світлих лісах по узліссях, серед чагарників, на сухих луках, схилах балок, по лучних степах.
Що й коли збирають? Для виготовлення ліків використовують траву (Неrba Trifolii montani) або окремо суцвіття (Flores Trifolii montani). Заготівлю проводять під час цвітіння рослини. Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Трава містить глікозиди, трифолін, ізотрифолін, ефірну олію, жирну олію, вітамін С (в листках близько 200 мг %).
Фармакологічні властивості і використання. В народній медицині рослина відома як засіб, що виявляє відхаркувальну, сечогінну та протизапальну дію. Використовується у вигляді настою або відвару трави при захворюванні бронхів і легень, при набряках різного походження, як шлунковий засіб, при болях у животі. Міцний відвар трави п'ють натщесерце при грижі. Суцвіття заварюють як чай і п'ють при білях у жінок та при геморої. Зовнішньо у вигляді припарок відвар квіток використовують при наривах і опіках, а у вигляді сидячих ванн — при геморої.
Коли застосовують? Внутрішньо — настій трави (1 столова ложка трави на 200 мл окропу, настоюють 1—2 години) по третині склянки 3 рази на день;
відвар трави (1 столова ложка трави на 200 мл окропу, кип'ятять 5 хв., настоюють 30—40 хв.) по третині склянки 3 рази на день.
Зовнішньо — відвар квіток (готують, як у попередньому прописі) для припарок і місцевих ванн.

Конюшина польова

Конюшина польова -Trifolium arvense;клевер пашенный
Як виглядає? Однорічна трав'яниста рослина родини бобових. Стебло тонке, прямостояче, іноді висхідне, одиничне, розгалужене, 10—20 см заввишки. Листки трійчасті, стеблові, нижні рано відмирають; листочки лінійно-довгасті, дрібнозубчасті, іноді виїмчасті, до 20 мм завдовжки і до 4 мм завширшки. Квітки дрібні, неправильні, сидячі, блідо-рожеві, у головчастих суцвіттях; головки м'яковолохаті, щільні, видовжено циліндричні, на ніжках, що виходять з пазух листків. Цвіте у травні — вересні. Плід — біб.
Де росте? Конюшина польова трапляється на луках, узліссях, переважно на піщаних ґрунтах по всій території України.
Що й коли збирають Для виготовлення ліків використовують траву, яку заготовляють під час цвітіння рослини. Після попереднього пров'ялювання на сонці сировину досушують під накриттям або в приміщенні, яке добре провітрюється.
Рослина неофіцинальна.
Хімічний склад. Трава конюшини польової містить глікозид трифолін, дубильні речовини (до 5%), ефірну олію, кверцетин, вітаміни С і Е, смолисті речовини, незначну кількість алкалоїдів та інші речовини.
Фармакологічні властивості і використання. Рослина проявляє протизапальні, обволікаючі, болетамувальні, антисептичні, сечогінні та гіпоглікемічні властивості. Настій трави п'ють при кашлі, бронхітах, трахеїтах, туберкульозі легень, при гіперацидних гастритах, дизентерії, захворюваннях нирок і сечового міхура, при цукровому діабеті, мігрені та нервових розладах. Зовнішньо, у вигляді припарок, траву конюшини польової використовують як болетамувальний засіб при ревматизмі та для гоєння ран.
Коли застосовують?Внутрішньо — настій трави (3 чайні ложки сировини на 200 мл окропу, настоюють 30 хв.) по чверті склянки 4 рази на день за 20 хв. до їди.
Зовнішньо — три столові ложки трави загортають у марлю, занурюють в окріп, виймають і прикладають до хворої ділянки тіла.

Копитняк європейський

Копитняк європейський (Підгорішник) — Asarum europaeum L. Родина Хвилівникові — Aristolochiaceae
Як виглядає? Багаторічна трав'яниста рослина, 5—10 см заввишки, з повзучим кореневищем. Листки довгочерешкові, чергові, цілокраї, нирковидні й округлі, дуже схожі на кінське копито. Вся рослина покрита короткими волосками, тому пухнаста. Три низові лускаті листки і два темно-зелені, довгочерешкові, нирковидно-серцевидні— зимують. Квітки дрібні, одиночні, на короткій пониклій ніжці. Оцвітина ззовні зеленувато-бура, всередині — темно-червона, бура, з трьома яйцевидними, всередині загнутими, загостреними частками. На смак рослина гірка, гостра, з неприємним запахом, що нагадує запах валеріани й перцю. Цвіте копитняк у квітні — травні.
Де росте? Майже по всій території України, крім Криму, в тінистих листяних, рідше — в хвойних лісах.
Що й коли збирають? Кореневища — навесні, листя — під час цвітіння (в травні).
Коли застосовують? Як сечогінний (при водянці), відхаркувальний, блювотний, протизапальний, молокогінний засіб. Регулює функціональну діяльність шлунка і серця, менструальний цикл, лікує від алкоголізму. Складник леткої олії азарон, що міститься в копитняку європейському, отруйний. Рослина протипоказана при вагітності.
При мізерних менструаціях перетертий з кореневища порошок беруть на кінчик складеного ножика (0,2—0,5), всипають у чарку молока і випивають натщесерце 1 раз на день. Ця доза діє ефективно при гарячці і глистах, також при мігрені, грудній жабі, істерії, надчутливості. Якщо ж взяти порошку більше (до 5 г), то це може спричинити блювання (дія леткої олії — азарон у, борнеолу, еугенолу,— сесквітерпенів, гіркоти азарину, флавоноїдів, дубильних речовин, органічних кислот).
Відвар кореневища готують так. На 1 склянку окропу (або козячого молока) дають половину чайної ложки подрібненого кореневища, 1 хвилину варять і відціджують. П'ють по 1 столовій ложці 3—4 рази на день при мізерних менструаціях, нестравності шлунка (диспепсії), при гастритах, ентеритах, хворобах печінки та від жовтяниці.
При серцевих хворобах діє як заспокійливий засіб. Дітям при судомах або наслідках переляку дають половину ложки 1 раз на день відвару з половини чайної ложки кореневища, в 1 склянці молока. Відвар 5 г кореневища в 200 мл води застосовують проти алкоголізму—1 столову ложку відвару вливають в 1 склянку горілки (приховано від алкоголіка). Цей засіб спричинює блювання і часто змушує п'яниць відвертатися з огидою від спиртних напоїв (М. А. Носаль).
Відвар з 1/5 чайної ложки подрібненого листя копитняка в 1 склянці окропу вживають проти глистів. При лихоманці п'ють по 1 столовій ложці відвару копитняка двічі на день протягом 2—3 тижнів.
Настій листків поліпшує серцеву діяльність, спричинює значне звуження судин і підвищення тиску крові.
Відвар кореневища копитняка використовують як примочку при хворобах очей. Настоянкою на оцті його трави натирають місця тіла, уражені коростою. Порошок з кореневища, якщо його нюхати при запаленні верхніх дихальних шляхів чи при головному болю, спричинює чхання.

На початок сторінки.

<<< Попередня сторінка | Наступна сторінка >>>

Меню сайту

Форма входу

Пошук

Наше опитування

Статистика

Хто онлайн

Онлайн всього: 1

Гостей: 1

Користувачів: 0

Веб-посилання

Сокирянські новини